ДЛЯ МЕНЕ, ЯК І РАНІШЕ, ВАЖЛИВО ПОКАЗУВАТИ УКРАЇНУ ЯК КРАЇНУ З ГАРНОЮ, ТВОРЧОЮ ДУШЕЮ


Засновниця "Spivakovska ART:EGO gallery" та керуючий партнер "Mandarin Maison art gallery" - Ліка Співаковська приєдналася до медіа-проекту "Гучніше" та поділилася своїми думками про найболючішу тему сьогодення - війну в Україні...


Якби я на 100% знала, що ранок 24 лютого 2022 року буде саме таким я б обов'язково зробила…

У пошуках відповіді на це питання у своїй голові я відкручую назад і назад, і ніяк не можу знайти ту точку, яку слід змінити. У ніч на 24 лютого я вже шість годин стояла на переправі через кордон, виїхали за два дні до цього: вивезти дітей і повернутися. Я врятувала своїх дітей від трагедії, але чи цього достатньо? Ні. Тому я йду глибше.

У голові флешбеки про те, скільки всього можна було б зробити, починаючи від вивезення всіх культурних цінностей, картин і робіт наших художників для їх збереження, до вивезення всіх художників та їхніх сімей… Але ж цим не обмежишся, бо і цього замало: подумки хочеться вберегти та врятувати всіх! Усіх дітей, усіх матерів та всіх відважних чоловіків нашої країни.

Я згадую про те, що у 2014 році створила відеоролик, у якому українські діти були дітьми війни, і цей ролик показали на всіх наших телеканалах, і він отримав нагороду на Маріупольському фестивалі кіно. Але цього було замало! Через 8 років це не зупинило війну.

Я згадую 2014 рік як той, у якому я поїхала на Паризьку бієнале з картиною «Чиста Україна». То був перформанс, який я влаштувала на виставці. У полотні було вирізано Крим, східний регіон був пропалений вогнем і обуглився. Я стояла поруч із картиною, пропонуючи вибір гостям виставки з різних країн: підтримати Україну, прикріпити український прапорець на лацкан, або власноруч взяти запальничку та продовжувати палити полотно із зображенням України. 90% павільйону ходили виставкою з нашим прапорцем. Але були й 10%, які палили полотно. Це жахливе відчуття, коли полотно з мальовничою працею спалахує на очах від власних рук. Тому після експерименту вони вибачалися і брали прапорець. Чи достатньо я зробила тоді, щоб зупинити це зараз? Ні, певне, недостатньо.

Цей список можна відмотувати на роки і роки назад, але неможливо знайти точку, яка пояснить, що я мала зробити, щоб 24 лютого 2022 року ніколи не трапилося в тому вигляді, в якому зустріли його українці та українки. Напевно, кожен із нас завжди робив те, що міг.

Страх, хвилювання, розчарування… як боротися з цим?

У моєму житті вже були ситуації, які її повністю обнуляли, коли доводилося багато чого починати з початку. Мені здається, це було свого роду тренування, сценарій, задуманий всесвітом, щоб я знайшла точку опори в собі ще до війни.

До лютого 2022 року я вже знала, що якщо у мене відібрати все зовнішнє – це не страшно, тому що головне залишається всередині мене: мої мрії, мої цілі, мої знання, таланти, навички, мислення, душа. Не знаю, в якому порядку слід правильно вибудувати ці поняття. Напевно, душу слід поставити на початку. Вона, зі своєю безумовною та постійною вірою у краще, ніколи не підводила мене.

Мені не страшно. Я знаю, що все дається під силу. Тому концентруюся на тому, що можу зробити саме зараз, там, де перебуваю, в тих обставинах, в яких я опинилася, для тих, кому я в змозі допомагати. Це дає опору та більше впевненості в землі під ногами. Фокус на «тут і зараз» – з найбільшою своєю ефективністю.

Мій внутрішній стан сьогодні це...

Какофонія.




Найважливіше, що потрібно усвідомити всім людям без винятку…

В житті немає нічого постійного, тож, треба жити сьогоднішнім днем. Ця банальна й навіть дещо фантазійна фраза може здаватися недоречною на тлі звірств і жахів, що відбуваються зараз. Але це важливо розуміти всім людям на планеті.

Ти можеш бути українською жінкою, як я, яка будувала будинок, кар'єру, бізнес і творчість у мирі та любові, але за один день можеш бути позбавлена всього. Ти можеш бути романтичною француженкою, структурованою німкенею, позитивною американкою, але війна в іншій країні, як не крути, торкнеться і тебе та твоєї родини. Починаючи від холоду в будинку, продовжуючи падінням рівня звичного доходу у зв'язку з підвищенням цін, закінчуючи можливим дефіцитом продовольства, з яким усьому світові ще доведеться зіткнутися. Все це так чи інакше вносить корективи у звичне життя, ким і де б ти не був.

Ефект крила метелика позначається на кожному. Тож, у житті все нестабільно. Тут не можна «засейвитися», «зберегтися», як у комп'ютерній грі.

Війна ще не закінчена, але я вже навчилася…

Діставати невідомо що з нізвідки та доставляти не скажу куди, не скажу кому. Одне скажу: ніколи не думала, що це ляже в мапу моїх життєвих пріоритетів хоч на секунду.

Чому варто навчитися людству на українському прикладі зараз?

Я завжди говорила, що Україна є країною талантів. Це проявляється у всьому, починаючи від культури та креативності, продовжуючи незмінним бажанням українських бізнесменів піднімати економіку навіть під час воєнного стану, закінчуючи військовою стратегією, силою та хоробрістю наших солдатів. Все це таланти, ніяк інакше.

Наш креативний розум, помножений на підприємницьку жилку та винахідливість, уміння об'єднуватися заради загального блага, і непереборна хоробрість і сміливість – це те, з чого можна і треба брати приклад.


Табу тем для мене сьогодні це ..

Не знаю, наскільки правильно буде те, що зараз скажу, наскільки суспільство готове це прийняти. І все ж таки, я не показую на своїх ресурсах фотографії руйнувань, насильства та звірств, які відбуваються на нашій землі. Інформаційна війна – це правильно, донесення до світу жахів війни – це правильно. Але. Вони все це бачать, чують та знають. У Європейських країнах правдиві новини: розбомблений пологовий будинок із породіллями, трупи дітей на вулицях та покалічених путінськими бомбами людей широко висвітлюються у закордонній пресі. Це і добре, і погано водночас. Так, вони мають більше приводів жахнутися, більше прагнення пошкодувати.

Але мені найменше хотілося б, щоб стійкі асоціації з Україною стали рівними цим фотографіям. Вони повинні показувати справжнє обличчя росії – це так. Однак Україна – це красива країна з вільними талановитими людьми. І цьому потрібно приділяти таку ж увагу, так само активно розповсюджувати. Я хочу, щоб увесь світ знав нас, нашу культуру, нашу красу та наш дух, який незламаний. Хочу показувати те, якою Україна була – до війни – і те, якою вона стане. Ще краще.

Мій бізнес сьогодні…

Галереї у Києві тимчасово закриті. Але, на другий день війни, я разом із digital agency "CTRL / ART / D" організувала та створила перший військовий Арт-батальйон, проєкт українського NFT-арту.

Художники України весь цей час надсилають мені малюнки, які малюють у бомбосховищах, також дитячі малюнки, також фото картин, які було знищено. Ми робимо з них NFT і викладаємо у віртуальну галерею. Наразі там 447 робіт. Це вже стало своєрідним арт-медіа: воєнні хроніки очима українських художників.

Гроші з продажу малюнків розподіляються таким чином: 20% – художнику, щоб підтримати його та його родину, 80% – на ЗСУ. З першого ж тижня ми зв'язалися з американським криптомільярдером Броком Пірсом та його дружиною Крістал Роуз, яка входить до ТОП-10 американського Forbes, де її назвали «Королевою блокчейну». Вони виявилися справжніми друзями України та організували НФТ-виставку у Пуерто Ріко, криптовалютному центрі світу, а також у Техасі (2000 відвідувачів щодня).

За два тижні ми зробили продажів на $15 000, які зараз направляємо до фонду.

Це дуже надихає художників, адже їх творчість – це те майже єдине, що вони наразі здатні контролювати. Також це дає їм можливість робити свої внески в загальну перемогу. Той випадок, коли творчість допомагає силі.

Також у грудні ми відкрили набір художників на презентацію їхніх робіт у проєкті WOMANS ESSENSE від MUSA International ArtSpace, з виставкою у Парижі. Це міжнародний проєкт, у ньому беруть участь художниці всього світу. Наприкінці квітня роботи семи українських художниць будуть представлені там.

Для мене, як і раніше, важливо показувати Україну як країну з гарною, творчою душею. Я хочу, щоб весь світ знав нас саме так!




Мої особисті риси характеру, які мені допомагають у житті та бізнесі…

Я завжди знаю: що б не трапилося – життя можна налагодити. Так, можливо, не так, як було. Можливо, пройшовши через біль і втрати. Але світло в тунелі завжди є. Я завжди вірю у краще. Завжди.


Що потрібно зробити, щоб війни у ​​світі припинилися назавжди?

У школі я не любила історію. Я вчила її, але завжди сперечалася з викладачем: навіщо це знати, якщо у всіх підручниках написано, що війна – це погано, але ж війни все одно відбуваються?

У сьомому класі, пам'ятаю, я виступила з заявою, що єдине, що людству справді потрібно зробити – це перестати створювати зброю. Її просто не має існувати. Замість неї мають бути музичні твори, картини, мистецтво. Бізнеси, що покращують життя суспільства та цінності, де люди дбають один про одного.

Натомість ми бачимо, що країни лише ще більше озброюються. До чого це призведе?


Зараз найкращий час, щоб…

Жити життя. Якщо ви залишилися неушкодженими – це ваш прямий обов'язок та відповідальність перед Богом. Він врятував вас – значить, вам ще багато чого належить зробити. Нехай все вийде.



Підписатись на Ліку Співаковську в Instagram


РЕДАКЦИЯ

РЕКЛАМА

КОНТАКТЫ

© FPOST MAGAZINE 2015. Все права защищены.

FPOST в социальных сетях: 

  • Grey Facebook Icon
  • Grey YouTube Icon
  • Grey Pinterest Icon
  • Grey Instagram Icon

 *FPOST-ONLINE работает в тестовом режиме, приносим свои извинения за возможные технические заминки.

FPOST LOGO